• 02.12.2017 12:03

Втеча від ведмедя, автостоп та прямі ефіри: чим живе луцька режисерка Вікторія Поліщук

Вікторію Поліщук лучани добре знають як ведучу. Але мало хто здогадується, що вона активно працює й за кадром. Вікторія Поліщук – режисер «Ранку Нової Волині».

 

 

Дівчина контролює все, що відбувається в кадрі та керує атмосферою на знімальному майданчику. І каже, що така робота стала для неї хобі. Попри насичені графіки та велику кількість справ Вікторія встигає займатися спортом та подорожувати.

 

Як молодій, тендітній дівчині вдається керувати складним знімальним процесом та як вона всюди встигає, дізналися журналісти ВІПу.

 

МИШКА МАРУШКА ТА ДИПЛОМ МИТНИКА

 

- Чому ти вирішила обрати спеціальність режисера?

Після школи я довго думала, куди піти вчитися. Батьки хотіли, щоб обрала якусь серйозну спеціальність: юриспруденцію чи міжнародні відносини. Але я потай від всіх тоді подала документи у Волинське училище культури й мистецтв та мріяла стати режисером масових заходів. Тоді думала, що навіть якщо вступлю, то навряд чи батьки дозволять вчитися там, але все таки вирішила спробувати.  

Потім з’ясувалося, що я туди вступила й мені настільки захотілося там вчитися. Зараз же дуже вдячна батькам, що вони мені самій дозволи зробити вибір.  Я тоді вирішила розвиватися у творчому напрямку.  Вже пізніше паралельно вступила на спеціальність «Митна справа».  Закінчила, отримала диплом, але ще жодного разу його не використовувала.

 

- А як ти потрапила на телебачення?

З телебаченням мене пов’язує дуже цікава історія. Колись, коли я була ще дитиною,  на Волинському радіо йшла така передача з Мишкою Марушкою, її вела тоді журналістка Юлія Марушко. І от я одного разу прийшла до неї в гості, читала казочки, і вона в мене спитала ким хочу бути в майбутньому. Я тоді відповіла, що хочу працювати на телебаченні. Вона мені побажала, щоб через 10 чи 12 років, я прийшла до них на телебачення працювати. Так і сталося.  І коли потрапила на «Ранок Нової Волині», моїм першим питанням було: «Де ж Мишка Марушка?».

 

 

А працювати я там почала на посаді режисера. Одному моєму одногрупнику запропонували спробувати себе в ролі оператора. Згодом його взяли туди на роботу. І я йому настільки заздрила, постійно розпитувала. Одного разу він мені зателефонував й сказав, що на телебаченні є вакансія режисера. Я хотіла бути телеведучою, але втрачати можливість не хотілося, тому й вирішила спробувати себе в цій ролі. Тоді собі мало уявляла, що входить взагалі в його обов’язки, але те, що це телебачення, і що є можливість там працювати, мене надихнуло.  Я пішла на співбесіду й так вже п’ять років там працюю.  В принципі режисура зараз переросла в справу життя.

 

- У ролі ведучої ти зараз себе теж реалізовуєш?

Коли я тільки почала працювати режисером, то мені не дуже подобалася власна посмішка. Я вважаю, що ведуча має бути досконалою і тому треба працювати над собою. І тоді поставила собі брекети. І з ними проходила десь півтора-два роки. Думала, що коли їх зніму, то точно буду телеведучою. Але за той час настільки полюбила режисуру, сам цей механізм, що не хотіла нічого змінювати. Зараз мені набагато цікавіше працювати режисером, але я, як кореспондент, як журналіст, як телеведуча також маю деякі проекти.

 

ХВИЛИНА МОВЧАННЯ В ЕФІРІ ТА ФОРМУЛА УСПІШНОГО РАНКУ

 

- А що зараз більше подобається: бути ведучою чи режисером?

Я на прямому ефірі дуже вимоглива до ведучих. Хочу, щоб в мене була дисципліна, щоб всі були зібрані. Адже якщо щось трапляється не так, то це вина режисера, бо він не зумів правильно зорганізувати якийсь процес. Зараз думаю, що не готова до приходу якогось режисера, який би мене так само «строїв». Наразі мені режисура ближче, я кайфую від прямого ефіру, від емоцій, коли до тебе приходять якість круті гості.

 

 

- А у прямому ефірі якісь казуси бували?

Це ж прямий ефір, тому ти ніколи не передбачиш, що може бути. Так само, є різні гості. Одного разу ми запросили на ефір скульптора. У нього тоді якраз був День народження. Наші ведучі привітали його, подарували квіти. Все було дуже позитивно,  це ж ранкове розважальне шоу. І тут він каже: «Але ж розумієте, життя - така складна річ, хтось народжується, хто помирає. Сьогодні десять років з того дня, як померла моя перша вчителька. Давайте вшануємо її пам'ять хвилиною мовчання». І він у ранковому шоу встає, встають всі ведучі і, відповідно, вшановували пам'ять хвилиною мовчання.

У нас є такий ведучий Влад Зінкевич. Одного разу він сидів за столом, ефір мав початися набагато пізніше, тому Влад ніяк не очікував, що ввімкнеться камера. Хлопець сидів абсолютно розслаблений. Якраз тоді щось перебирав у телефоні, й тут раптово вмикається камера. Влад зрозумів, що зараз його показують, а він один у кадрі. Ведучий тоді тільки починав свою кар’єру і в нього було мало досвіду, але він не розгубився і почав говорити. Говорив три з половиною хвилини про весну, про те, як пахнуть квіти. Зараз ми дуже часто це переглядаємо, згадуємо, сміємося. Взагалі у нас на роботі  є така приватна папка, яка називається «Смайл» і там у ній зібрані всі казуси, які колись бували в нас в ефірі.

 

- Ти - режисер «Ранку Нової Волині». Як вдається вставати зранку, щоб встигнути вчасно на ефір?

Я вивела для себе цікаву формулу – ходжу вранці на тренування. Раніше навіть не могла подумати, що буду вставати рано для того, щоб займатися спортом. Однак, коли починаєш відпрацьовувати якийсь механізм, то звикаєш. Зараз для мене ранкові тренування - це просто заряд бадьорості та енергії. Зранку ти їдеш сонний, але у залі заряджаєшся.

 

 

- Ти намагаєшся вести здоровий спосіб життя? 

З допомогою правильної їжі та спорту набагато краще почуваюся. І тоді набагато менше грошей доводиться витрачати на косметологів, лікарів і так далі. Коли ти живеш активно, коли ти правильно харчуєшся, то, відповідно, виглядаєш краще. Я намагаюся дотримуватися здорового способу життя. Мені дуже подобається, що зараз це все більше і більше стає популярним.

 

БОГИНІ АВТОСТОПУ ТА ІДЕАЛЬНЕ МІСЦЕ ДЛЯ ОСВІДЧЕННЯ В КОХАННІ

 

- А які маєш хобі?

Мені дуже пощастило, тому що все моє життя - це одне суцільне хобі. Не можу сказати, що ходжу на телебачення як на роботу. Адже це постійно нові зустрічі, нові знайомства, цікаві обговорення.

В нас також є івент-агенція «Ранкова команда», якою ми організовуємо багато цікавих свят та вечірок, намагаємось якось урізноманітнити дозвілля Луцька. Ми вже навіть стали постійними ведучими луцького «Фуд фесту». І навіть, якщо ти втомлюєшся на таких заходах, то отримуєш якийсь заряд позитивних емоцій.

 

 

- У тебе на «Фейсбуці» є багато фото з різних мандрівок. Подорожі також твоє хобі?

Власне, ми з Галею Падалко (луцька телеведуча, - ред.)  розпочали проект «Travell up level». Такі подорожі дозволяють нам розслабитися. В нас було багато ідей щодо того, як щось корисне чи цікаве зробити. І от ми вирішили разом подорожувати. А щоб було це цікавіше, спробувати поїхати кудись автостопом і зробити таку поїздку бюджетним варіантом. Автостоп, як для мене, так і для Галі – щось нове. І це настільки цікаво, бо можна поспілкуватися  з різними людьми.

 

- А не боїтесь їздити автостопом?

Водії у нас теж часто таке питають. Ми не боїмося. І взагалі, коли стоїмо на трасі, то важко сказати, що я - режисер, а Галя - телеведуча. Ми виглядаємо, як звичайні туристи. І взагалі завжди кажу, що ми за Галею просто «багіні» автостопа. Найдовше, коли ми стояли на трасі – це десь було півгодини. І то вважаю, що ми просто невигідне місце обрали для стопу. Бо я знаю, що є такі стопери, які дуже довго не можуть зупинити автівку. А в нас навпаки, не знаю, може, це в силу того, що ми дівчата, чи просто нам щастить, і ми вибираємо якийсь правильний маршрут. Але хоч і машину довго ловити не доводиться, ніколи так не щастило, щоб з Луцька автівка прямо їхала у місце призначення. Щоб дістатися до якогось міста треба пересідати по 6-7 разів.

 

 

- А де вже встигли побувати у межах такого проекту?

Ми намагаємося обирати для подорожей міста, де або ми взагалі не були, або у яких були лише проїздом. Стараємося планувати свої графіки так, щоб їздити кудись хоча б раз на місяць. Уже були на Закарпатті, в Чернівцях, Івано-Франківську, Кам’янці Подільському.

 

- А яке місто найбільше вразило?

Нам дуже сподобалося  в Чернівцях. Гарне місто, чимось схоже на Львів, але трохи менше, компактніше та дуже затишне. 

Також найбільше мене вразив нічний Кам’янець Подільський. Там гарно і вдень також, але вночі місто має якусь особливу атмосферу. Тоді ми приїхали і зуміли потрапити на фестиваль, який відбувався. По місту ходило багато акторів у різних цікавих середньовічних образах та костюмах. А сам нічний Кам’янець Подільський висвічувався різними кольорами і разом це створювало якусь особливу магію. Думаю, що саме таке місце ідеальне для освідчення в коханні. 

 

 

ВТЕЧА ВІД ВЕДМЕДЯ ТА ПЕРЕЇЗД У ВЕЛИКЕ МІСТО

 

- А були якісь казуси у подорожах?

Основна наша фішка поїздок – це водії. Водії з якимись своїми історіями. Коли ти їдеш, то розумієш, що бачиш їх перший та останній раз. Часом вони розповідають щось цікаве. От одного разу далекобійник розповідав як його підставив інший водій. Розказував, що той чоловік зраджував дружині, а коли жінка дізналася, то він вину перекинув на нього. І от якраз, коли ми разом з ним їхали, то в дорозі йому зателефонувала дружина, і він дуже просив, щоб ми поводилися тихо, бо ж жінка може продумати не те. Ось така смішна історія.

Також одного разу коли ми були на Закарпатті, приїхали в центр реабілітації ведмедиків. Ми там гуляли. Цей центр дуже гарний, відчуваєш себе, ніби в лісі: всюди дерева і неймовірні краєвиди. І от, коли ми гуляли, то побачили за сіткою ведмедика. Він так поважно лежав. Галя його сфотографувала. І на світлині не було видно, що він за сіткою знаходиться. І от вона це фото залила в «Фейсбук» і написала в дописі: «Ми гуляли карпатськими лісами і зустріли тут отакого гостя, як нам вдалося від нього втекти, читайте пізніше». І цей допис набрав просто величезну кількість лайків. Нам писали в особисті повідомлення, запитували як вдалося втекти від нього, чи справді ми його в лісі зустріли (сміється, - ред.).

 

 

- А не хотілося б переїхати у якесь більше місто і там себе реалізовувати як режисер?

У мене колись була велика ідея переїхати в Київ. Він подобався мені через свою метушню. Але коли я приїхала в столицю пізніше, й ми поселилися на окраїні міста, то зрозуміла, що дуже багато часу в Києві люди витрачають на дорогу. На те, щоб дістатися на роботу і приїхати з неї. І я подумала, якщо приїду з Луцька підкорювати Київ, то не буду жити близько своєї роботи, бо це дорого і дуже складно. Тому коли почала зважувати якісь «за» та «проти» зрозуміла, що в Луцьку почуваюся вільною. Тут набагато легше розвиватися, і навіть якщо виникають якісь проблеми, ти знаєш до кого звернутися. А в Києві ти сам за себе.

 

- Ти дуже активна людина. А чи є час у твоєму графіку на особисте життя?

Я вважаю, якщо людина захоче то вона завжди знайде час на особисте життя. Є такі люди, для яких завжди знаходжу час, навіть, якщо дуже зайнята. Головне все правильно спланувати. Тоді можна встигнути все.

 

 

- А хлопець в тебе є?

Зараз в мене хлопця немає, я в творчому пошуку (сміється, - ред.).

 

Спілкувалася Аліна БЕКЕРУК

Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Читайте також

Завантаження...

Коментарі 0

Орфографічна помилка в тексті:
Щоб повідомити автору про помилку, натисніть кнопку "Відправити повідомлення про помилку". Ви також можете надіслати свій коментар.