• 06.12.2017 12:16

Волинянка обрала Бога замість заміжжя

Поруч зі Свято-Троїцьким кафедральним собором УПЦ КП у Луцьку вже майже 10 років діє і Свято-Василівський жіночий монастир.  

 


Намісницею монастиря є ігуменя Анастасія (Заруденець), - пише ]]>"Волинська правда"]]>.

На разі тут моляться і трудяться 11 сестер, з яких 5-ро разом з ігуменею) пострижені у мантію, тобто є черницями, які прийняли монаші обіти і 6-ро є послушницями, з яких одна вже є рясофорною інокинею.

Стосовно того, що змусило саму ігуменю ступити на чернечий шлях, вона розповіла що однієї причини не було. 

«Я прагнула постійно бути у храмі, і я думаю, що ще з народження Господь вів мене у монастир. Мати розповідала мені, що моя поява на світ була важкою і за мене особливо молилися монахи. З 11 років я почала ходити до храму, і любила духовні роздуми, відчувала присутність живого Бога. В селі Літургія відправляється лише по неділях і святах, тому кожний тиждень був мукою очікування, так я любила служби», – поділилася вона спогадами.

Ігуменя має світську вишу освіту, і перші послухи почала виконувати ще будучи студенткою. 

«Я хочу сказати, що і родинне життя є подвигом. Сім’я – це теж «свій монастир», а монастир теж є сім’єю. І коли переді мною стояв вибір – чи виходити заміж чи приймати монашество, то я, розуміючи, що для мене головне – Церква, молитва, обрала останній шлях. Бо яка матір кине дитину, щоби побігти на службу, і що це буде за молитва. А для мене було головним саме молитва і храм. Монахи це люди із великим духовним внутрішнім світом, вони на самоті із самими собою досягають духовної досконалості. І, власне, монашество є тим шляхом, де у самотності досягається досконалість духу», – каже вона.

Загалом, згідно правил Православної Церкви, бажаючий прийняти чернецтво спочатку приймається до числа братії чи сестринства монастиря як послушник, перші обіти він дає під час постригу у рясофор – тобто отримує право носити деякі чернечі одежі – рясу і клобук. Такий послушник називається іноком, і в нього залишається можливість відмовитися від остаточних обітів. 

А сам, власне, чернечий постриг також має дві різновиди – постриг у «малу схиму», або в мантію (це дає право носити своєрідний чернечий плащ – мантію), та послідування постригу у «велику схиму». Цей останній щабель передбачає несіння особливо суворих чернечих подвигів посту і молитви. Зазвичай схимниками (так називають тих, хто має «велику схиму») стають особливо досвідчені у духовному житті старші ченці. Така черниця-матінка є і у цьому монастирі.

«Щодо наших послушниць можна сказати, що вони вже стало тут живуть і подвизаються. Бо послушниками є і ті люди, які просто можуть жити певний час при монастирі, нести певні послухи, але чернецтва не приймати. Загалом існує ще з радянських часів стереотип, що в монастир люди йдуть, аби втекти від проблем. Так от, як раз для втечі від проблем до монастиря люди не приходять», - розповідає вона.

«Монастир – це місце для боротьби із самим собою, а це дуже важко. Ще Сократ говорив, що найважча боротьба – це боротьба із самим собою. Бо від себе не втечеш, і тут, в стінах монастиря теж від себе не втечеш. Загалом, чернече життя відповідно і було так укладено Святими Отцями Православної Церкви. Звичайно, сучасне монашество далеко вже не відповідає тим стандартам. Ми навіть не відповідаємо і тодішньому Християнству, але ми подвизаємося як можемо. Тим більше, що наш монастир молодий. який починався із молодих сестер, у тому числі з мене. Так що ми живемо по книжках і творіннях Святих Отців, і по «нами ж набитих гулях». Але ми молимося і трудимося», – ділиться думками ігуменя.

Загалом розпорядок життя у монастирі є, насправді, школою життя не по своїй волі, а по правилах та уставу, в основі якого лежить у першу чергу послух – послух настоятелю і старшим монахам, послух уставним правилам.

Характеризуючи життя своєї обителі ігуменя Анастасія каже, що для того аби досягнути висот духовного життя, у першу чергу слід навчитися бути нормальною порядною людиною. «Бо якщо людина, чи в миру чи навіть у монастирі буде казати, що вона духовна, що вона із Богом, але не буде людиною, то це буде вже обман. І ми теж вчимося бути людьми у першу чергу, бути людяними і виконувати Божі заповіді. І, прийшовши до монастиря цього, найперше вчаться саме послушники. 

Потім йде щабель інокині, постриг у мантію, або в «ангельський образ». Так от, якщо монахиню можна порівняти із дівчиною, яка вийшла заміж, то інокиня – це ніби як заручена. Саме слово інок озанчає «іной» «інший», тобто людина вчиться жити по-іншому, по монашому, а це вже подвиг. І коли людина вже бачить, що готова послужити Богу як монах, пройшов певний час, тоді її постригають у мантію. І найвищим щаблем є «велика схима», яка передбачає постійне перебування у молитві», – так розповіла матінка Анастасія про щаблі монашества.

Як говорив засновник християнського монашества святий Антоній Великий, у монаха є два крила – молитва і труд. Як не можна летіти на одному крилі, так і не можна лише працювати чи лише молитися. Отож, молитва і праця є основою життя насельниць і Свято-Василівського монастиря. За словами ігумені, труд і молитва є гарними вихователями.

Отож, щодо молитви, то тут у домових храмах Святої великомучениці Катерини та Святого Василія Великого звершується усе добове коло богослужіння за монастирським уставом. Розпочинається воно ввечері із служби 9 часу, яка передує Вечірні, і завершується воно вранці відправою Божественної Літургії. Зазвичай з понеділка до середи богослужіння відбуваються у Свято-Василівському храмі, у з четверга по неділю – у верхньому Свято-Катеринівському, який є більшим за розміром. Тут також відправляються і святкові служби.

Донедавна духівником черниць, який звершує тут богослужіння був викладач ВПБА протоієрей Богдан Гринів. «Але владика Михаїлблагословив його на допомогу владиці Федору в Полтаву, отож на разі тут тимчасово служить студент ВПБА, який прийняв священний сан та відбуває тут 40-деннну практику, ще нам у цьому допомагає і намісник нововідкритого Хрестовоздвиженського монастиря ієромонах Никодим», – пояснила ігуменя.

Щодо «другого крила» монаха – праці, то насельниці монастиря несуть різноманітні послухи. Так, зокрема, вони мають просфорню де власноруч випікають просфори, а також швейну майстерню де шиються облачення – священні одежі, а також повсякденне вбрання священно-церковнослужителів – ряси і підрясники.

Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Читайте також

Завантаження...

Коментарі 0

Орфографічна помилка в тексті:
Щоб повідомити автору про помилку, натисніть кнопку "Відправити повідомлення про помилку". Ви також можете надіслати свій коментар.