• 10.10.2017 14:04

ТОП-10 цитат Оксани Забужко з виступу в Луцьку

На розмову з лучанами Оксану Забужко запросили організатори міжнародного фестивалю поезії Meridian Lutsk. Зустріч відбулася у неділю, 8 жовтня, у стінах Палацу культури міста Луцька.

Почути Оксану Забужко прийшло чимало лучан, в основному – молодь. Письменниця зі сцени найперше зізналася: має особливе сприйняття Луцька. Бо хоч і залишила із родиною це місто у віці семи років (а Оксана Забужко народилася в Луцьку), все ж вважає його своїм.

Учасники зустрічі мали змогу почути уривки творів з найновіших книг Забужко у виконанні авторки. Зокрема, зі збірки малої прози «Після третього дзвінка вхід до зали забороняється», яка вийшла друком у вересні цього року і була презентована під час недавнього Львівського медіа-форуму. А також зі збірки публіцистики «І знову я влізаю в танк», що побачила світ торік.

На завершення розмови Забужко відповіла на запитання із зали та провела автограф-сесію у холі Палацу культури. Востаннє письменниця була в Луцьку в 2014-му. Цього разу, як зізналася, не могла відмовити на запрошення організаторів фестивалю. А тому задля одноденного візиту до Луцька перервала тур з приводу презентації книги «Після третього дзвінка вхід до зали забороняється». Видання ]]>«Волинь24»]]> пропонує ТОП-10 цитат із виступу Оксани Забужко в Луцьку.

***

… «Крім Києва, Луцьк - єдине місце і місто на планеті, про яке я можу, маю нахабство сказати, МОЄ».

***

… «Звичайно, називати своїм місто, з якого тебе вивезли в 7-літньому віці, в якому ти не виростала і про яке ти маєш тільки дитячі спогади, то наче трохи… Але все-таки дитячі спогади найважливіші, враження перших семи років є найважливіші та інформативні. Я тут буваю не так часто. Але кожен мій приїзд до Луцька – це дуже якісь емоційні глибокі та сенсобуттєві, кажучи Стусовою формулкою, відкриття».

***

… «Цим разом я дуже і дуже накоротко. Один вечір – це принаймні одна година наодинці з містом. І ця одна година все одно з усієї тієї суєти і марноти тобі якось одразу відкриває, пробиває свідомість. Ти починаєш дивитися на світ тими ж дитячими очима, ти починаєш знову любити людей і тобі хочеться ділитися з ними всім найкращим».

***

… «Доказ того, що Луцьк для мене особливий, - уже сама ця зала. Тому що саме в цій залі у 1958-му році на обласній вчительській конференції познайомилися мої батьки». 

***

… «А кількасот метрів далі вниз по вулиці Винниченка, куди я пройшлася перед нашою зустріччю подивитися, як воно зараз виглядає, - будинок (там такий елегантний польський класицизм) офіцерів. Зараз там іржава така брама, на якій написано, що це Луцький технічний університет. У 1965 році саме там відбувся мій перший публічний виступ. Я читала вірш Тичини «А я у гай ходила по квітку ось яку» і була єдиним україномовним читцем на тому дитячому ранку. Такого роду меморіальних історій у мене прикопано у вашому місті насправді чимало. Не скажу, що на кожному кроці, але я маю тут якусь свою оптику бачення центральних вуличок, які я пам’ятаю».

***

… «Навіть коли мені тут гукають у спину: «Пані Оксано!», це звучить інакше, ніж у будь-якому іншому місті України. У будь-якому місті України це означає: «О, читачі впізнали». Так? А тут воно якось так звучить, ніби це самі ці мури мені гукають у спину. І ти озираєшся чи йдеш далі, бо зовсім не готова просто на вулиці давати автографи чи селфитися, але таке відчуття, ніби самі ці будинки тебе гукають. Я думаю, що це означає, що я цьому місту, вашому місту, моєму, місту молодості моїх батьків, ще винна… І я про нього обов’язково напишу».

***

… «Я розпочну з книжки, яка вийшла минулого року. Це книга публіцистики «І знов я влізаю в танк». Про ту війну за мізки, яка називається гібридною чи інформаційною. Про нові форми війни 21-го століття, в яких уже не треба бомбити міста, а досить засобом інформаційних ресурсів розбомбити мізки. І тоді люди з розбомбленими мізками самі винесуть завойовниками ключі від міста. Що, як ми бачили, і відбулося і в Криму, і на Донбасі. І від чого не застрахований ніхто. Ні Київ, ні Луцьк, ні Каталонія… Що я могла зробити для країни у цій війні, я зробила. Ось, так би мовити, моя війна. Книжку написала – я так, думаю, сплатила свій громадянський обов’язок. Розчистила собі поле, для того, щоб повернутися до, так би мовити, чистої літератури».

***

… «Всі комерціоналізувалися і пишуть романи. Навіть те, що можна вмістити у коротке оповідання, видають на сто сторінок».

***

… «Якщо мій роман захоче екранізувати Андрій Кокотюха, я не дозволю».

***

… «Трохи шкода на це часу: щоб я вам розказувала тут, яка я всесвітньо відома. Гугліть»

Підготувала Олена ЛІВІЦЬКА. Фото автора.

Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Читайте також

Завантаження...

Коментарі 0

Орфографічна помилка в тексті:
Щоб повідомити автору про помилку, натисніть кнопку "Відправити повідомлення про помилку". Ви також можете надіслати свій коментар.