• 27.09.2017 11:15

«Стендап? Так він в ефірі мало не щодня!» – луцький радіоведучий Сергій Ткачук

Радіоведучий, музичний редактор радіо «Луцьк» Сергій Ткачук – один з тих, кого впізнають більше за голосом, аніж за зовнішністю. Хоча чого гріха таїти – старожила луцьких мистецько-шоубізово-медійних тусовок Ткацика добре знають і в обличчя. Але все ж його голос – то вже мало не легенда :) 

22 роки він веде ефіри на радіо «Луцьк» і став справжнім брендом місцевого радіо. А “Луцьк-ФМ”, наразі – під загрозою повного зникнення... Про це і не тільки – у розмові ВІПу з Сергієм Ткачуком.

«КВНІВСЬКИЙ» СТАРТ

Сергій закінчив школу  у 1993 році. Після того навчання в університеті (нині Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, - ред.) на факультеті соціальної педагогіки інституту «Соціальних наук». За фахом соціальний педагог.

Разом з однокласником і теперішнім гітаристом гурту «Бумбокс» Андрієм Самойлом

 

- Чому саме таку спеціальність вибрали?

- Це гуманітарний напрямок. Історія, соціологія, філософія, культурологія... Напевно, це і зацікавило. 

Конспекти, пари та недоспані ночі... Студентські роки Сергія Ткачука

 

- Довелося за спеціальністю попрацювати?

- Ні, тільки у школі під час навчальної практики. Навіть до цих пір з деякими учнями підтримуємо стосунки, товаришуємо, незважаючи на велику різницю у віці. Приємно, що мої учні мене впізнають та вітаються, та і я їх теж пам’ятаю.

- А ким мріяли бути у дитинстві?

- Пожежником або космонавтом. Зараз мій маленький син Ілля мріє стати рятувальником і дуже любить пожежні машини. У нього їх ціла колекція.

- Знаю, що у студентські роки ви були відомим кавеенщиком...

- З кавееном я познайомився, ще будучи школярем. Ткацик-старший – Андрій Ткачук, мій старший брат – був капітаном збірної команди «фізмату». Він грав, а я приходив до них на репетиції у 3-ій гуртожиток. Спостерігав як вони придумують жарти, пишуть сценарії та «репетують». Потім, вже коли я став студентом, старшокурсники з команди КВН нашого факультету вирішили: «о, в нього старший брат у КВН грає, давайте візьмем його в команду?».  Пам’ятаю, що на першому курсі я грав якусь епізодичну роль... Команда тоді програла збірній юридичного. Знаково, що після гри ми разом святкували. На тій вечірці і було фактично створено мою команду «Рога & Копита».

Команда КВН «Рога & Копита»

 

- Запитаю, як у експерта з гумору. Чому сьогодні КВН у Луцьку – непопулярний?

- Суспільство змінилося. Тоді це було актуально, потрібно. Як казав класик: «Світ вижив, тому що сміявся». 90-ті роки – особливий час... Купони, талони, ваучери. Ніхто не знав, що буде у майбутньому. Студентство завжди було дуже активним, а за тих соціальних обставин отримало нагоду себе реалізувати не тільки на сцені, а й у громадсько-політичному житті. Практично кожен «кавеенщик» став успішним та реалізованим сьогодні. Хтось у бізнесі, хтось у політиці, хтось у шоу бізі… Той же Сашко Положинський (капітан команди «Політех-1»), до прикладу, чи Андрій Благун ( гравець збірної «Педфаку»), які згодом разом працювали у гурті «Тартак».

На сцені разом із Сашком Положинським

 

Зйомки кліпу гурту «Тартак»

 

Все змінилося. В тому числі і КВН. Чи то «масляковський»  чи український. Сьогодні це уже не стільки частина масової культури, не стільки невід’ємна складова студентського життя, скільки комерційний проект.  На превеликий жаль, це вже інший формат. Нині студенти і не тільки, намагаються популяризувати американський стандарт гумору.  Stand Up коміки, які виходять до публіки,  жартують про расизм, релігію, секс, політику...

- До речі, мені здається, з вас вийшов би класний StandUp-комік...

- Якщо ви говорите про класичний «стенд ап» – на сцені біля мікрофона зі спеціально підготованими монологами – то до цього треба окремо готуватися і серйозно над цим працювати. Це окрема сфера, яка вимагає повного у неї “занурення”. Це дуже важка праця. Мені для цього бракує часу, є кілька ідей, які можливо колись реалізуються на сцені.  Трапляється, що фрагменти чи жарти, з тих «стенд апів» звучать в ефірі.  Шкода, що їх ніхто не чує :)  Іноді дозволяю собі «тонко потролити» когось чи щось на радіо, або на публіці. Але все у межах пристойності. Важливо пам’ятати, що гумор може бути інтелігентним та  інтелектуальним.

 

Зіркові гості радіо «Луцьк»

 

- А є на Волині хороші коміки?

- Я міг би пожартувати і сказати: «так є, я знаю його»... Однак, в більшості своїй теперішні жарти – це вже перероблений матеріал. Чуєш їх – і розумієш, що це вже колись було, цей жарт просто переробили, трансформували, адаптували до сьогодення. Йому вже стільки років, як тобі. І ти думаєш: «Господи нічого не змінюється!»  А коміки на Волині є :)

 

ХОРОША ФОНОТЕКА, ЗАПУСК РАДІО «ЛУЦЬК» ТА НАЙКРАЩИЙ ЕФІР

- Як ви стали ведучим на радіо?  

- Не скажу, що це була мрія. Пам’ятаєте, я хотів стати космонавтом? Радіо мені завжди подобалось, я слухав його з дитинства, з років 7-8-ми. Приходив зі школи, вмикав проводове радіо, згодом ефірний «Промінь» та «Маяк». Підлітком став захоплюватися музикою – тоді слухав по радіо гурти «Кіно», «Наутилус Помпилиус»... Це вже була радіостанція «Юність». У нас з братом була хороша фонотека. Ми разом збирали музику, записували-перезаписували, обмінювалися. У цей процес було залучено сусідів, однокласників та друзів. Маючи достойну фонотеку я й прийшов на радіо, можливо саме завдяки тому, мене й взяли.

Я чув перший ефір радіо «Луцьк» - тільки воно з’явилося. Це був січень 1995 року. Мені подзвонили, сказали: включай 107,3, зараз буде музика. Це був технічний запуск. Потім, коли вже з 1 лютого радіостанція почала працювати, я приходив на радіо фактично кожен день. 20 лютого 1995 року вийшла моя перше передача, 23 лютого - друга. А вже з 1 березня 1995 року я працюю на радіо «Луцьк».  Моїм «хресним батьком» був заступник головного редактора  Володимир Камінський. «Хресною мамою» і першим наставником стала головний редактор Любов Жаловага. Я безмежно вдячний їй за досвід та навчання. Нині вона працює у Києві, але ми підтримуємо стосунки. Тоді, у 95-му вона дала мені шанс. Я вирішив спробувати. І от це затягнулось на 20 років.

На сцені разом із Володимиром Камінським

 

- А що за ці роки вважаєте своїм найбільшим досягненням? Чим можете гордитися?

 - Немає чим гордитись насправді. Я завжди кажу – і колегам, і собі: «- Найкращий ефір попереду». Так, були якісь вдалі ефіри, була маса невдалих. Різне було. Найбільше, правда, запам’ятався ефір на «Music Radio» у 2004 році. Тоді зібрали найбільш відомих, найбільш рейтингових, найбільш популярних радіо ведучих з усієї України. У День незалежності в столиці відбувся радіо-марафон з 7 години ранку до 7 години вечора. Ведучий з кожного регіону отримував годину часу для ведення спільного ефіру. Презентував своє місто, розповідав про історію, спілкувався з слухачами. Ну і звісно презентували музичних виконавців зі свого регіону. Тоді я побачив як працюють у Києві. Це було здорово! Навіть для мене, який на той час уже мав за спиною 9 років роботи в ефірі. Неймовірний досвід та знайомства.

- Вас, радіоведучих, часто люблять питати про курйози під час ефіру чи взагалі на роботі. Живе спілкування в ефірі, цікаві гості... Певно,  й справді багато цікавого траплялося?

- Ой-ой-ой… Про це можна говорити вічно :)  З останнього, що вразило… це була розмова з тур-менеджером  відомого українського митця. Домовлялись про інтерв’ю у прямому ефірі. Пані відразу як відрізала: «вы только скажите ведущему, пусть он подготовится к ефиру». Мені якось ніяково стало. Питаю: «cкільки ви років працюєте з артистом?» – «Уже долго, уже два года». «Ну от добре, а я працюю на радіо 20 років, як ви думаєте, я прийду до гостя підготовленим чи ні?». Це звучало якось так, типу: «йдеш зимою на вулицю - вдягни шапку». Я ж одягну, я нормальна людина :)  Я люблю свою роботу, тому завжди готуюсь. 

 

ЗАГРОБНЕ ЖИТТЯ РАДІО «ЛУЦЬК» ТА РОЗБИТА МРІЯ

- Як відомо, на частотах, де раніше мовило радіо «Луцьк», тепер радіо «Промінь». Тобто, радіо закрили, і ви тепер без роботи?

- Ну, закриття – це вже коли «мерця виносять з хати». А радіо «Луцьк» поки ще живе. Хоча це вже якесь загробне життя. Раніше ми мали ліцензію на 24 години ефіру. Нині  тільки чотири години на другому каналі українського радіо, радіо «Промінь». У майбутньому 3-и на «Культурі». Загалом, ще не все зрозуміло. Ми чекаємо, надіємось і працюємо. У мене є авторські проекти двох музичних передач та ведення у прямому ефірі (щодня о 16:20 годині «Арт клуб»). Зменшилась тривалість ефіру та час виходу. Можливо, згодом доведеться змінити музичний формат контенту.

- Як ви гадаєте, виграють ваші слухачі від того, що на місці радіо «Луцьк» тепер всеукраїнське радіо «Промінь»?

- Уявіть собі якусь надзвичайну ситуацію – це можуть бути природні катаклізми, техногенні катастрофи і тому подібне. Про це не скаже жодна комерційна мережева радіостанція. У них немає локальних студій, відповідно місцевих новин і можливості вести ефір за надзвичайних ситуацій. Нині у Луцьку є дві місцеві радіостанції - це радіо «Луцьк» та «Сім’я і дім». «Сім’я і дім», так само, має обмеження, вони працюють півгодини. Якщо щось станеться надзвичайного, то вони навіть не зможуть технічно вийти в ефір за потреби. Але це не найважливіше, насправді. Тут справа у зникненні локального мовлення. 

Дивує ще одна ситуація: чому місцева влада та громада байдужі? Я вважаю, що у Луцьку повинна бути локальна радіостанція. Її можна було б фінансувати за гроші громади, як це відбувається, до прикладу, у Великій Британії (Національна телерадіокомпанія BBC). Так само є локальне, тобто є місцеве мовлення і вони говорять про те, що відбувається поряд.

Знову ж таки, якщо говорити про музику, то я не можу назвати жодну радіостанцію України, комерційну чи державну,  на якій звучать пісні гурту «Чорні черешні» чи інших волинських виконавців. Ми ж маємо таку можливість і у нашому ефір вони звучать. Такі от справи…

- Вам шкода, що так сталося?

- Шкода? От уявіть, у вас була мрія – і її забрали. Тобто ви півжиття пропрацювали, а вам кажуть: все закінчилось, вибачте, це нікому не потрібно… Однак, світова практика свідчить, що це потрібно людям. Зі столиці нам кажуть: «ми розбудовуємо суспільне мовлення». Що ви розбудовуєте?! Зараз зникло практично все місцеве регіональне мовлення, забрано ліцензії. Ніхто не знає чого чекати у майбутньому. Я залишатимусь в ефірі до останнього. 

 

ВІВСЯНКА ТА ХОКУ

- Розкажіть про родину. Часу на сім’ю вистачає?

- Відверто, - ні. Часу бракує. Але весь вільний - з сином. Я з роботи їду додому, гуляю з сином. Повертаюсь, вечеряємо разом, дивимось мультики. Нещодавно запускали летючого змія, він був у захваті. З сім’єю їздимо на дачу. Іллюші чотири роки і найяскравіша подорож для нього була потягом та літаком, ми їздили в гості до друзів у Німеччину. 

Буває, питаю: «сина, що тобі зварити? » – «Буду вівсянку» – «Ок, добре». «Вівсянка вчора була, буду манку», - «Добре, буде манка».  Хоча манку дуже любить… І йогурти.

Сергій, Ольга та Ілля Ткачуки

 

- А чи маєте ви якісь хобі?

- Люблю фотографувати. Свого часу виграв у фотоконкурсі й брав учать у фотопленері у Польщі. Зараз фотографую не часто. За «часів молодості» видав книжку поезії хоку і хайку українською мовою. Видав її за свій кошт, зробив собі подарунок на день народження. Майже весь тираж роздарував друзям. Є багато спогадів – може колись і напишу в прозі про радіо і не тільки. Хай син прочитає про мене і ті часи, коли радіо звучало в ефірі…

Обкладинка книжки Сергія Ткачука

Сергій каже, що сьогодні фотографує тільки сина

 

Розмовляла Аліна БЕКЕРУК

 

Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Читайте також

Завантаження...

Коментарі 0

Орфографічна помилка в тексті:
Щоб повідомити автору про помилку, натисніть кнопку "Відправити повідомлення про помилку". Ви також можете надіслати свій коментар.