• 21.11.2017 14:46

«Соромотні та ущипливі»: словечка волинської говірки

Доволі часто на сільській, чи то пак навіть міській волинській вуличці, де бавляться безтурботні діти, можна почути обурливий вигук: «Не щипайся!» або «Ти чого її вщипнув?!». Та майстерно завдавали образи віддавна і словом. Тії злі епітети, зронені на адресу недоброзичливого співрозмовника, в часі ХVІ–ХVІІ століть так і називали – «ущипливими».

Ними «вимовляли», «деспектували», «соромили». Таких випадків траплялося чимало. Актові документи ґродського та міського маґдебурзького судів Луцька, а заразом й інших міст – центрів повітів Волинського воєводства (Володимира, Крем’янця) рясніють скаргами супроти деспектовання (зневаги) через слова «соромотні та ущипливі», – пишуть ]]>Хроніки Любарта]]>

Так травневого дня 1568 року до Володимирського замкового суду звернувся королівський дворянин Павло Григорович Оранський. Чоловік жалісливо оповідав на свого кривдника-однофамільця Григорія Семеновича Оранського. А справа вся була в тому, що позваний (той, на кого позивалися) спустив воду та рибу з ставу власника до свого та ще й словесно образив, вщипнувши фразою: «Злий чоловіче, злодію, зраднику, кате, старий пес з бородою сивою, аби ж бо батька рідного не побачив!…Те Тобі мовлю, що в короткім часі сам з дружиною, дітьми-спадкоємцями згинеш і зслизнеш ні од кого іншого, а лиш од мене». Словом можна вбити, словом можна зцілити!

P.S. Колись моя прабабуся, Феодосія Садова (з дому – Шнайдер), уродженка села Брани на Горохівщині промовила: «Не плач, дитино, то мине! Словом ще більше вщипнути можна». Чотирьохрічній дитині, погодьтеся, тяжко зрозуміти, як то слово щипатися може:). А бабця знала, що казала.

Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Читайте також

Завантаження...

Коментарі 0

Орфографічна помилка в тексті:
Щоб повідомити автору про помилку, натисніть кнопку "Відправити повідомлення про помилку". Ви також можете надіслати свій коментар.