• 03.08.2017 14:39

«Кожен чоловік повинен щось створювати», – Артем Запотоцький

Одна деталь, яку не важко не помітити під час розмови з Артемом Запотоцьким: він завше дивиться просто в очі. Довго. Проникливо. І від того більше йому віриш. Коли говорить про політику – категоричний і жорсткий. Коли про рідних – спокійний та усміхнений. 

- Ось цей паркан ми робили разом із сином, - перше, що каже, запрошуючи на свою територію - додому. - Ми часто щось робимо разом. Може, потім треба і переробляти. Але я даю йому змогу відчути себе мужчиною.

Синові Артема 10 років. Сам же він із 13-ти ріс без батька. І, очевидно, як старший син вчився змалечку бути родині опорою. Пандус. Одразу за парканом - вольєр для улюбленої лайки Аї. Хоч подвір’я тісне, але “вмістилася” сюди і затишна бесідка. Дрова. Піч. Дерев’яний стіл з лавками. Певне, улюблене місце “концентрації духу” Артема Запотоцького. Він живе на території свого округу.

Убік від вулиці Коперника “розбігаються” в різні боки вузенькі вулички старого і густо забудованого району міста. Десь є асфальт. Десь – був... То маєточок, то дерев’яна хата мінімум з середини минулого століття. Багатоповерхівок довкола - одиниці. У дворі однієї саме кипить ремонт прибудинкової території. То маєточок, то дерев’яна хата...

Люди тут, каже Артем, знають: мають запитання чи проблеми – можуть іти просто до нього додому. Він народився у цьому районі, тут виріс, тут чи не кожен старожил пам’ятає його ще школярем. У розпал політичних страстей у Луцькраді найперше хочеться, звичайно, запитати, як він витримує, коли опоненти публічно дотинають йому тим, що він на візку. А ще вчора називали соратником і товаришем... Той відповідає: вмію тримати удар.

Довідково. Артем Запотоцький - 37 років, лучанин, депутат Луцької міської ради з жовтня 2015 року. Юрист за фахом. Тривалий час працював старшим юрисконсультом у компанії “Континіум”. Недавно звільнився з роботи. Після важкого поранення на Інститутській у розпал Революції гідності - все ще на візку, але продовжує працювати над відновленням рухової активності. Певний час після Майдану лікувався в одній із клінік Ізраїлю. У розпал політичної кризи, що розгорнулася у стінах Луцької міськради після передчасної смерті екс-мера Миколи Романюка, став заступником голови фракції “Солідарність”. Очолив ініціативну групу, яка збирає голоси лучан за те, щоб відкликати з Луцької міської ради п’ятьох депутатів.

- Заходьте! Собака, користуючись нагодою, поїхала в ліс... - запрошує з порогу (разом з татом прямує до бесідки непосидюча донечка Іринка). - Артеме, хто ваш тил? - Дружина Таня і діти. Ось - Іринка і Саша. Донечці чотири з половиною, синові пішов десятий рік. Я у них впевнений. Мені багато колег радить не пропускати через себе ці всі речі, які кажуть у стінах Луцької міської ради. Переконують: «Вийшов – і забув». Але я так не можу... Та моя родина цього всього не відчуває. Роблю все, щоб мінімізувати цей вплив. Намагаюся відмежовувати їх від бруду.

- Ви живете на території свого округу. Чим він особливий?

- Для мене - тим, що я тут народився і виріс. Я приходжу на будь-яку зустріч і там є люди, які мене пам’ятають, коли я був таким, як моя дочка. Є ті, з чиїми дітьми я ходив у школу чи в садочок. І є навіть вчителі, які вчили мене в четвертій школі. Як би там не було, округ старий, тут мало багатоповерхових будинків. Основна маса – індивідуальна забудова.

- До речі, а як саме ви спілкуєтеся з місцевими мешканцями? Вони до вас додому ходять чи влаштовуєте зустрічі?

- Я – відкритий. Я нічого не приховую. Люди з мого округу знають, де я живу. Самі бачите: я навіть журналістів запрошую додому. Так само, зазвичай, і виборців. Тільки прошу попередити, бо в мене собака. А вона кусається. - Уже вдруге згадуєте про собаку… - Лайка російсько-європейська. Ая. То – як ще один наш член сім’ї. Так, доцю? (усміхається до донечки Ірини, яка уважно слухає нашу розмову).

- Який Артем Запотоцький в побуті? Взагалі: він змінився після Революції гідності?

- Дивіться: цей будинок я будував сам… - На місці батьківського? - Ні. Тут збоку є стара хата на дві сторони чи 26-го чи 36-го року будівництва. Я там народився і виріс. Потім, ще тоді дід з бабою були живі й вони разом із мамою допомогли мені тут побудувати дім (на це у мене пішло років сім-вісім). А братові лишилося інша половина. Як змінився побут?.. Доробили пандус. До речі, порадами під час будівництва пандусу мені допомагав Валентин Шабунін. Теж візочник з Луцька. Автоклуб “Поршень”. Знаєте? Навіть балотувався у депутати міської ради від Радикальної партії Олега Ляшка. Ще – прибрали пороги. Повністю переробили ванну і облаштували додаткові поручні, щоб було простіше користуватися. Раніше я спав на другому поверсі, зараз на першому. Піднятися на другий поверх непросто. Хоча я піднімаюся. Зараз переробили трішки кухню, довелося трохи розбити стіну.

- З чого починаєте свій день?

- Залежно від того, які у мене плани. Зазвичай – сніданок і, якщо є час, то - певні вправи, щоб я міг стояти. Доки я піднімаюся, доти я здорова людина. Я роблю це з допомогою певного обладнання, щоб зберегти в тонусі м’язи, сухожилля та суглоби. Такими методами кров прокачую, а це дає змогу тримати себе в тонусі. В будь-якому випадку – щовечора мінімум година так званої вертикалізації. Це – комплекс вправ, які я можу виконувати. Але якщо є можливість, звичайно, я весь вільний час віддаю своїй родині.

- Як ви самі думаєте, завдяки чому Артем Запотоцький після пекла на Інститутській не зламався, не «пішов у себе», а навпаки – став публічним, знайшов сміливість зайнятися депутатською діяльністю?

- По-перше, гени… - Гени? Чому? - Я просто вважаю, що мій батько, і мій дід були сильні духом люди. …А потім – заняття спортом. Спорт – це те, що формує (точніше – відточує) особистість. Не можеш – кидаєш заняття. Боксом я займався досить довго. Це був луцький клуб на Глушець, зараз його перенесли в інше місце. Не буду говорити про досягнення, але тренери казали, що виходило у мене непогано. Була реальна можливість розвиватися далі. Але під час першого року навчання в університеті вирішив, що навчання, кар’єра, майбутня робота – це важливіше.

- Розумію. Але боксерський досвід у житті все ж мав би стати в пригоді.

- Я не є панікером. Яка б не склалося життєва ситуація, зупиняюся, аналізую і рухаюся вперед. Я зупиняюся тільки для того, щоб проаналізувати обставини. Але ця перерва – дуже маленька. Не можна зупинитися і залишити напризволяще те, що ти поставив собі за ціль зробити.

- Цікаво, як депутат Артем Запотоцький заробляє на життя?

- Зараз живу на свою пенсію, тому що я звільнився з «Континіуму».

- Чому, до речі, звільнилися?

- Я ніби відчував, що будуть закиди від певних осіб, яких я в принципі вважав чоловіками, а вони виявилися «мямлями». І будуть мені розповідати, що «ти залежний». Я – юрист. Слава Богу, що розвиваються комп’ютерні технології, можна надавати юридичні послуги і працювати безпосередньо через Інтернет. Я це добре побачив, коли повернувся з Ізраїлю. Я не мав можливості потрапити до багатьох людей, тим не менше сучасні комунікації дозволили не відчути незручностей – чи то в оформленні документів, чи то в отриманні консультацій. Так я робитиму в подальшому. Якщо є бажання, працювати можна. Тим паче були певні заощадження, станом на сьогодні продаємо те, що мали, щоб отримати грошові кошти. А далі – будемо дивитися. Дружина стоїть на обліку в центрі зайнятості. Вона звільнилася минулого року. А була керівником юридичного відділу. Ми обоє - юристи.

 - У політиці ви впевнений, сконцентрований, а вдома що вас надихає?

- Діти. Я, до речі, раніше, багато читав, купував книги. Мало не в кожному відрядженні до столиці старався потрапити на Петрівку. Я звідти привозив або наукову фантастику, або просто фантастику. Були деякі автори, які мені цікаво було читати. 

Зараз мені більше подобається рахувати, щось створювати. Ось ця бесідка, де ми зараз з вами сидимо, зроблена мною власноруч. Стіл і лавка. Так, косо-криво. Але якщо взяти до уваги, що я вчився на цьому... Зміна виду діяльності для мене - то відпочинок. Коли ти на роботі працюєш розумово, то вдома хочеться щось зробити для себе. 



- Тобто на одвічне питання “А що ти зробив своїми руками?” ви маєте, що сказати...

- Точніше - я маю що показати, так (сміється). Бруківку сам клав. Паркан (я вже казав) сам мурував. Так, одна частина трохи кривенька, а друга - вже нормальна, бо вже навчився. Я знав теорію, але не мав практики. Син допомагав. Муруємо з ним, муруємо, а воно - бах! І впало. Кажу дружині: “Забери його вже”. Але головне - не відбити йому охоту. Це ж чоловік росте. Я з ньому виховую чоловіка, а отже, він має розуміти, що кожен чоловік повинен щось створювати. На таких принципах вихований і я.

Прошу Артема Запотоцького не проводжати мене. У його дворі ворота традиційно - відчинені. Поруч - автомобіль. Поки ми розмовляли, телефон депутата розривався від дзвінків. Наостанок зізнається: день такий, кілька хвилин на відпочинок – і то добре. «Дякую, що дали можливість перепочити, поки розмовляли» - усміхається.

Олена ЛІВІЦЬКА

Фото Ірини КАБАНОВОЇ

За матеріалами ]]>«Волинь24»]]>

Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Читайте також

17.08.2016 10:21
Переглядів: 1
17.08.2016 10:32
Переглядів: 0
17.08.2016 10:49
Переглядів: 5
Завантаження...

Коментарі 0

Орфографічна помилка в тексті:
Щоб повідомити автору про помилку, натисніть кнопку "Відправити повідомлення про помилку". Ви також можете надіслати свій коментар.