• 20.10.2017 10:20

«Ефект буде, коли приймете й полюбите себе», - Галина Конах про секрети успіху

Її голос змушує розчинитися в океані музичного мистецтва. Її дитяча щирість виконання пісень змушує відчути теплі обійми творчості, а досвід підтверджує існування справжніх професіоналів своєї справи.

 

 

Галина Конах – володарка неймовірного голосу та гордість волинського краю – привідкрила потаємну завісу особистого життя і поділилась порадами догляду за собою ексклюзивно для читачів Волинського інформаційного порталу.

 

- Наразі багато українських виконавців виступають на території Росії та в окупованих регіонах. Яке Ваше ставлення до ситуації, що склалася? 

- Це питання, яке можна обговорювати дуже довго й помістити його в рамки одного інтерв'ю буде вкрай складно. Скажу так: є артисти, які гідні того, аби виступати по всьому світі, зрештою, й в Росії теж. Ще є артисти, котрих відношу до так званого «творчого хламу». От такі можуть виступати де завгодно, тільки не в Україні. Хороший вітчизняний митець повинен дарувати свою творчість й зобов'язаний скрізь нести меседжі про Україну! Коли співакам забороняють виступати на територіях країни-агресора, мене дуже обурює наступна річ: чому тоді наш Президент дозволяє собі вести бізнес в Росії? То є гостре питання для мене й я досить часто його підіймаю, не доведи Господи, ще де запросять на круглий стіл до яких ідеологічних інстанцій, аби його «обговорити» (усміхається).

 

- А самі Ви могли б виступити для країни-агресора? 

- Для (підкреслюю) «країни-агресора» - ні, та якби вимагали так обставини, то змогла би заспівати українцям, котрі в силу певних життєвих причин знаходяться в Росії... Їх там дуже багато, вони змушені працювати, аби прокормити свої сім’ї... 

 

- Можливо, за певних умов Ви виступили б? Гонорар чи ще щось в цьому роді? 

Для українців я готова виступати всюди, не залежно чи то в Росії, чи на Кубі. Моя місія – нести духовне. Я не заробляю на музиці стільки, щоб це можна було віднести до розряду бізнесу. Є когорта артистів, які регулярно виступають у північних сусідів й про це ніхто не згадує, а є ті, які виступили раз і стали ізгоями, вигнанцями. Чому так? Якщо вже осуджувати й бойкотувати, то давайте будемо це робити з усіма «гастролерами», а не вибірково. На сьогодні це те гостре питання, дискутуючи на котре, ми й до ранку не завершимо нашу розмову.

 

 

- З ким із зірок всеукраїнського рівня Ви спілкуєтесь наразі? 

Одним із дуже хороших товаришів для мене є Дмитро Гершензон із дуету «Світязь». Він зараз проживає в Ізраїлі, але ми підтримуємо стосунки, товаришуємо. Я впевнена, що Дмитро Лазаревич візьме слухавку уже після другого гудка, коли я зателефоную до нього. Найближчим же музичним другом у Луцьку є Олександр Кузьмич.

 

Майже 20 років ми знайомі. Він не є публічним, проте його творчі роботи на слух відомі усім. Виконана артистом пісня - це останнє звено у дуже довгому ланцюгу роботи над нею. Тому, як на мене, аранжувальники - це наші музичні янголи-охоронці: ми їх не бачимо, але відчуваємо присутність у кожній ноті.

 

 

- Ви – особистість, яка постійно в русі. Ви рідко буваєте вдома, та попри все: чи готові впустити у дім журналіста? 

- Я неодноразово помічала, що доволі часто заздрять людям, котрі займаються мистецтвом, зокрема тим, хто якоюсь мірою причетний до так званого шоубізу. Також у нас неоднозначне ставлення й до персон, котрі відносяться до розряду «публічних». Ось це і є головною рушійною силою у бажанні покопирсатися у їхній «відомій білизні». Усі бачать лише фасад успіху, усе інше їм байдуже. До прикладу, сьогодні вихідний день й більшість нормальних людей проводять час у колі сім'ї, рідних та близьких, а я свій вікенд планую за три (!) тижні.

 

Журналіста в домівку впустити можу, свого часу навіть зустрічалась із людиною цієї професії. Як натура відкрита, у своєму домі рада бачити й журналістів, але ЛИШЕ тих, котрі за порогом лишать свої посадові інструкції й надаватимуть перевагу атмосферному спілкуванню, а не, до прикладу, бажанню відзнайти у моєму помешканні декор, оздобленний дорогоцінними металами. До слова, у мене нема «золотого унітаза» (сміється), але є золота душа. Впустити можу лише тих, хто прагне побесідувати не на камеру, не на диктофон, а просто a просто так, щиро та душевно, на житейські теми.

 

- При такому насиченому графіку ви рідко буваєте вдома. Коли випадає така нагода, чим займаєтесь? 

- Всі, хто приходять до мене, знають, що найбільше розслаблення для мене – це прибирання та прасування. Прибирання не для того, щоб було чисто, просто я дуже люблю позбуватися різного непотребу. Вдома у мене немає жодної зайвої речі. Інколи здається, що навіть я там зайва, тому досить часто лишаю свою домівку без себе.

 

- Чи маєте домашніх тваринок? 

- У мене, особисто, немає, є коти у мами, бабусі. Не те що я не відповідальна, річ у тім, що я не можу розпоряджатись життям живої істоти, лишаючи її на увесь день вдома без нагляду. Я вірю, в те, що люди проживають кілька життів. Якби якась реінкарнована душа у тілі кота потрапила до мене, то для неї це було б справжнє пекло.

 

- Чи хотіли б завести якусь екзотичну тваринку? Можливо, мавпочку чи мадагаскарського таргана? 

- Я і домашні улюбленці (особливо екзотичні)  – речі несумісні.

 

 

- Існує стереотип: якщо дівчина родом із села, то вона зобов’язана вміти доїти корову. Чи вмієте це робити Ви? 

- Я дуже добре обізнана в сільськогосподарських питаннях, оскільки виросла в селі Седлище Любешівського району. Один раз навіть спробувала це робити, але тоді мені здалось, що я спричиняю біль корові. Я настільки дбаю про комфорт як людей, так і тварин, що не можу дозволити зробити боляче навіть великій і рогатій (сміється). Якщо бути чесною, то бабуся мене настільки любила й плекала, що з дитинства купала у молоці, а інколи навіть у трояндових пелюстках.

 

Я мала білу-пребілу шкіру, бабуся завжди брала рученята й говорила, що «ці долоньки ніколи не будуть колупатися в землі». Вона вже тоді відчувала, що я не буду займатись побутовою сільською роботою. Варто було їй побачити, що я чогось не дуже хочу робити, вона прикладала усіх зусиль, аби я займалась лише тим, що мені найбільше до душі. Тим не менше, я знаю, що таке садити й копати картоплю – такі навички обов'язкові, якщо твоє життя якимось чином пов'язане із селом. 

 

- Кажуть, що кожна людина хоча б раз співала в душі. Багато хто це робить, як тільки опиняється у ванній кімнаті за ширмою. Чи практикуєте Ви свої вміння у такий спосіб?

- Там, звідки я родом, дУшу не було, була лишень душА. Я співаю завжди й скрізь. Досить часто роблю це тихо вдома (принаймні мені так здається). Але якось мені написали у мережі Фейсбук: «Добрий день, пані Галино. Чи могли б Ви розспівуватись голосніше? Ми є поціновувачами Вашого таланту». Я зрозуміла, що сусіди чують мене, однак я ніколи не мала проблем з ними через це. До речі, розповім про один курйозний випадок. Тоді я була в складі журі пісенного конкурсу у Рівному. В силу того, що фестиваль розпочинався зранку в іншому місті, а на ніч доводилося поверталася до Луцька, на сон лишалося дуже мало часу, відтак три фестивальні дні фактично жила на два міста. Перед гала-концертом вирішила добряче відіспатися, оскільки дійство планувалося на вечір. Та де там! Мої сусіди придбали домашній кінотеатр.

 

Вже о восьмій ранку почали робити тест-драйв цієї чудо-техніки. Достатньо було декількох хвилин, аби звукова хвиля знищила усі залишки ранкового сну. Чого вони тільки не вмикали! Слухали все, що знаходили в Ютубі: «Х-Фактор», «Україна має талант» тощо. Я раз-у-раз чула голос Оксани Марченко і мене починало вже трусити від її закулісних реплік під час виступу конкурсантів на сцені. Остаточно розпрощавшись із надією відіспатися, я розпочала потроху збиратися до поїздки на фестивальний гала-концерт. Сусіди ж далі не вгамовувалися: слухали «Я люблю тебя до слёз» у виконанні Олега Кензова й не збиралися його вимикати, судячи з двадцятого повтору цього треку. Будучи на стадії нанесення мейк-апу, я зрозуміла, що мій терпець увірвався й остаточно вирішила піти до сусідів, аби, м'яко кажучи, посваритися (від перевтоми сил на мирне врегулювання конфлікту вже просто не вистачало). За іронією долі, саме у цей момент з їхнього помешкання почула свій голос із «Голосу країни».

 

Завмерла на місці й не знала, як діяти далі: піти до них й зробити зауваження, чи лишитися вдома, адже вони мене слухають, навіщо заважати. Уявіть їхню реакцію: дивляться собі люди мій виступ й тут заходжу я? Без коментарів! Від мого візиту сусідів «врятувало» те, що вони рандомно обрали моє відео для перегляду. Ще не раз траплялося таке, що чула власний голос із сусідніх помешкань.

 

 

- Читачам цікава Ваша позиція щодо такого явища як Марш рівності. 

- Я завжди була і буду толерантною людиною, проте вважаю злегка абсурдним виносити подібні речі на загал. Я допускаю вірогідність вроджених патологій як фізичних, так і психічних. Однак прошу: не плутайте мутацію на генному рівні із мутацією на рівні модних тенденцій. Я переконана, що у більшості випадків - це нав'язаний стереотип, такий собі вихід із ситуація, коли в силу невідомих нам причин, власній особистній самореалізації завадили певні обставини, тоді незріла особистість вирішує іти в соціальний «ва-банк»: а стану-но я представником ЛГБТ-спільноти. Можливо грубо з мого боку, та серед знайомих знаю випадки, коли людина стала «своїм» серед чужих, просто переступивши деякі власні моральні принципи, надалі рефреном аргументувала та виправдовувалась: «Це ж життя, не я перший, не я останній...» Такі люди - нещасні, вони є заручниками стереотипів. Проте я знайома й з особистостями, у котрих це дійсно вроджена особливість, такий собі жорстокий рок природи... 

 

Тут ми повинні проявити своє розуміння так само, як і до людей, котрі від народження мають психічні вади. Ми ж проявляємо соціальну солідарність, наприклад, до «сонячних діток», то будьмо добрішими й до представників не найрайдужніших переспектив, в силу своєї вродженої (нагадую!!!) орієнтації. 

 

Говорячи так багато про це, ми не надаємо уваги іншим більш гострим питанням. Особисто мене турбує наступне: а от чому ніхто не робить масові дійства на підтримку одиноких матусь чи жінок, які в силу свого економічного становища та соціального статусу не можуть дозволити собі народити дитину? Чи, наприклад, молодий чоловік боїться вступати до шлюбу, бо розуміє, що йому це не під силу, адже працює, наприклад, вчителем чи лікарем? Чому не існує таких маршів рівності, де б захищали вищезгаданих?

 

Створення ЛБГТ-спільнот, їхня популяризація, публічнні заяви про утиски й активна пропаганда лозунгів «це цілком нормально» во ім'я свого ж захисту – чи це не такий собі «громовідвод» від дійсно важливих соціальних проблем, на котрі якраз й потрібно було б звернути увагу світової спільноти? Повірте, у всіх є якісь проблеми: у когось – нетрадиційна орієнтація, а когось мучить щоденний фізичний біль... Повторюся ще раз, я - за толерантність й взаєморозуміння, але я категорично проти, коли мені нав'язують чужі думки й псевдостереотипи. Й будьте ласкаві зауважити ще раз: я - не гомофоб, я просто реалістка! 

 

- Сестра – найкраща подруга, від якої неможливо позбавитись. А які у Вас відносини із сестрою?

- Так часто з головою пірнаю у роботу, що коли знаходжу час для рідних, то у них не завжди є можливість провести цей час зі мною. У нас із сестрою різні біоритми. Я навіть не можу допустити думки, що з мого житті зникне моя Юлічка. Вона чи не єдина найрідніша, найдорожча людина, котра ніколи не підштовхне, коли надумаєш упасти, вона навіть не дозволить підійти до краю прірви. Дякую Богу й батькам, що у чотирирічному віці подарували мені найкращу й найвірнішу подругу на усе життя! 

 

 

- Відомий модельєр Ральф Лорен говорив, що «мода – це не лейбли і марки, мода – це те, що заховано глибоко у вашій душі». Одяг якого бренду переважає у Вашому гардеробі? До яких дизайнерів тяжієте? 

-Перші, хто справили незабутні враження й безумовно вплинули на мій стиль були Йоджі Ямомото і Такада Кензо. Мене завжди приваблювала Японія. Надалі надихалася принципами дому CHANEL: «Мода завжди виходить із моди, стиль – ніколи».

 

Я мінімаліст: у тому ж стилі, у побуті, у справах, у людях, у речах, в аксесуарах. Відносини ж з українськими дизайнерами поки не дуже складаються, через їхнє «бароко» й надлюбов до принципу одягнути у все найкраще й одразу. Повторюсь, моя любов – це інтелектуально-індивідуальний мінімалізм. Тому, власне, я стала сама собі дизайнером та стилістом, адже ніхто не знає мене краще, аніж я себе. Так, у житті мали місце випадки співпраці із відомими дизайнерами, однак нічим хорошим це не закінчувалось. Допускаю, можливо, я просто ще не знайшла саме свого проектанта.

 

- Яка найдешевша та найдорожча річ належить Вам?

- Найдешевша – булавка, резинка тощо, за гривню. До розряду найдорожчих я відношу кілька речей, вартість яких становила близько 2000 у.о.

 

- Чи подобається вам носити аксесуари, перстні, підвіски?

Я мінімаліст (Демонструє відсутність аксесуарів та мінімалістичні сережки).

 

 

- Ви завжди маєте бездоганний вигляд і на сцені, і у повсякденному житті. Як Вам це вдається? 

- Я дбаю про психічне здоров’я тих, для кого, можливо, є взірцем, тому не дозволяю собі подібної  зухвалості, як, наприклад, вихід «у люди» у неохайному зовнішньому вигляді.  Кожна жінка повинна лишатись жінкою за будь-яких обставин. Не можна піддаватися ліні, особливо, якщо ти відносишся до прекрасної половини людства. Я зараз розповім те, що в майбутньому, можливо, і для вас стане хорошим мотиваційним прикладом для щоденної праці над собою. Якщо раптом з якихось причин вам тяжко зранку вкладати волосся чи зробити зарядку, пригадайте людину, котра для мене є найкрутішим взірцем сили духу й позитивного мислення - Ніка Вуйчича (у чоловіка відсутні кінцівки, деформовані ноги, на одній частково є стопа з двома пальцями, що дозволило йому в подальшому навчитися ходити, плавати, кататися на скейті, грати на комп'ютері і писати - прим. автора).

 

Буває таке, що мені складно зробити побутову якусь дрібничку, а тут людина, народившись, м'яко кажучи, «особливою», знаходить сили, аби підняти не лише себе – своє оточення, зрештою, цілий світ, змотивувавши кожного на кращу версію «я-себе»! Лінь - це смертельний гріх, як на мене.

 

- Ви користуєтесь послугами косметологів? 

- Графік косметологів не збігається із моїм. Коли відвідувала професійних візажистів, чула багато компліментів із приводу моєї шкіри та запитань про мого косметолога. Завжди, дивуючись, відповідаю: «А я мала би його мати?» Я сама собі «лікар». Завдяки мамі та бабусі з самого дитинства знаю, що потрібно «з’їсти», аби бути гарною. Найкращий «косметолог» – це сон. Раджу вам ніколи не ганятись за дорогими марками! Як казала Коко Шанель, «У 20 років жінка виглядає такою, як її створив Бог, в 30 - як вона сама того бажає, в 50 - як вона заслуговує». Я народилась таким собі трішки гидким каченям (чим-чим, а стандартними рисами вроди мене злегка природа обділила), ПРОТЕ, я маю прагнення переконати цілий світ у своїй неповторності! Повірте, цього не вколять вам у жодному салоні краси!

 

Зрештою, а хто придумав критерії, що гарно, а що ні? Кожна особистість, що поважає себе, має власні «ідеали» вроди. Для мене це є Меріл Стріп та Сара Джесіка Паркер. Їх можна назвати красунями? Не думаю. Проте це настільки ефектні жінки! А для того, щоб бути ефектною, треба бути здоровою: постійно висипатись, пити воду, правильно харчуватись (обо'язково «кормити» й духовне тіло), стежити за думками й робити хороші речі, пам'ятати, що від поганих роздумів з’являються зморшки (знаю по собі), гарно поводитись зі своїм оточенням, адже такі дії додають сяйва очам.

 

Якщо говорити про догляд, то можу поділитися лайфхаком для дівчат: користуйтесь аптечними засобами для догляду за шкірою. Ви здивуєтесь, але нанесена ввечері пігулка вітаміну «Аевіт» на обличчя на ранок приведе вашу шкіру у бездоганний вигляд. У мене були креми для догляду за шкірою, вартість яких становила двомісячну зарплату пересічного українця. Ніякого ефекту! Ефект буде лише тоді, коли приймете й полюбите себе!

 

 

- Чи зробили б Ви собі пластичну операцію? 

- Не думаю! Простіше Південну Корею об’єднати із Північною, аніж взяти у мене з пальця кров. Я боюся уколів! У моєму розуміння пластика пов'язана з болючим й неприємними процедурами. Навіть якщо це заради привабливості, все одно сто разів обміркую, перед тим, як наважуся щось десь перекроїти.

 

- Не плануєте збільшити об’єм губ? 

- А для чого тоді людство придумали олівець для губ?! У наших руках й при нашій-то жіночій фантазії?! Я допускаю, що є досягнення у косметології, до котрих рано чи пізно доведеться дійти морально й при нагоді застосувати, але тільки з розумом! Коли бачу молоденьких дівчат, які активно користуються різного роду ін’єкціями, на думку спадає ідея порадити радше вводити знання в мізки, а не ботокс у лоб. Повірте, мої любі, це кардинально інші речі! Я допускаю усе, але в міру і з розумом!

 

- А як щодо справ сердечних?

- Справи сердечні залишаються справами сердечними. Я ніколи їх не виношу за межі власного простору. Моє найсокровенніше лишається моїм і крапка (посміхається).

 

- Який у вас ідеал чоловіка? 

- Не існує ідеальних чоловіків. Їх вигадали недалекі жінки (посміхається). Коли ж говорити про зовнішні риси, зізнаюся, мені до вподоби особливий тип чоловіків. Це не ті типажі, які відносяться до всезагальнооблюбованого розряду. Особисто для мене найНЕпривабливішим є Джонні Депп, а жінки усього світу втрачали (й втрачають) від нього розум. Більш симпатичнішим вважаю Венсана Касселя, екс-чоловіка Моніки Белуччі. У нього є харизма й це відчутно навіть по той бік екрану. 

 

Якщо говорити про мого, так званого «ідеального чоловіка», то він сильний духовно, а не фізично. У своєму житті я мала представників чоловічої статі з візуально добре розвиненими плечима, але, повірте, саме у таких досить часто відсутня функція «прикривати» чи «підставляти» у потрібний час. Зазвичай за горою м’язів приховують особистісні вади й слабкості характеру. Звісно, є винятки, але я, принаймні, їх ще не зустріла. Зазначу, не все золото, що блищить, не все сила, що м’язи. Чоловік повинен бути мудрим, щедрим та сильним... духом!

 

 

- Що побажаєте нашим читачам та шанувальникам вашої творчості? 

- Незважаючи ні на які тренди сьогодення - лишайтеся людиною! Розвивайте свою унікальність й бережіть власну ексклюзивність!

 

p.s. Висловлюємо подяку співачці, що виділила час зі свого насиченого графіка для спілкування із читачами. Бажаємо пані Галині творчої наснаги, сили та успіхів у майбутніх звершеннях.

 

Спілкувалася Єлизавета НАХАМЕЦЬ

Фото Анастасії КАЧИНИ

 

 

 

 

Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Читайте також

Завантаження...

Коментарі 0

Орфографічна помилка в тексті:
Щоб повідомити автору про помилку, натисніть кнопку "Відправити повідомлення про помилку". Ви також можете надіслати свій коментар.