Сергій Ющак: Люди чекають приходу професіонала, а не політика

Легко мати справу з людиною, яка без вагань погоджується на інтерв’ю. Складнощі виникають пізніше, коли час, як виявляється, їй не належить і викроїти годину для розмови для неї рівнозначно зупинці природного ходу доби. Сергій Іванович належить саме до таких осіб: наша зустріч внесла суттєві корективи у його плани, проте він терпляче відповідав на запитання, хоча часті телефонні дзвінки очевидно відривали думки від діалогу. Напружений ритм, як пояснив сам візаві, пов’язаний в основному з розбудовою обласною партійною організацією.

– Ви не шкодуєте, що потрапили у це партійне колесо, яке мчить безупинну і вимотує сили та нерви?

– Та ні, не шкодую. Знаходитися осторонь від життя теж не цікаво, правда? Я не належу до категорії людей, які сидять на березі річки і з філософською думкою спостерігають за тими, хто пропливає повз них. Я хочу бути учасником подій. Я сам лучанин, навчався у Львівському політехнічному інституті, за фахом – інженер-механік. Після служби в армії на Закавказзі працював на ДПЗ.

Наступний етап – то вже політична робота. Спочатку – в первинній організації комсомолу, потім – в обкомі комсомолу, з 1988 до 1990 року очолював міськком комсомолу у Луцьку. Ситуація тоді вже підходила до розвалу Радянського Союзу, але це був продуктивний час, тому що тоді створювалося кабельне телебачення, будувалося «М.Ж.К.», працювали молодіжні науково-технічні колективи. Життя у комсомолі не занепадало, навпаки – йшов прогрес, що викликало навіть певну стурбованість у партійних органів. Завжди ми намагалися зробити щось нове і не завжди це сприймалося добре нашими старшими товаришами. Це стосувалося, наприклад, міжнародних контактів із молодіжними організаціями, політичних клубів, політичних дискусій, що можна на той час рахувати вільнодумством. Це було достатньо активне і цікаве життя.

Після того я працював у бізнесі – у 1991-му році було створено мале підприємство і ми почали займатися реалізацією підшипників, що й робимо до сьогоднішнього дня. Це пов’язано і з тим, що я мав певні знання з часу праці на ДПЗ, і, крім того, це була певна ніша у бізнесі тодішнього періоду. Зараз фірма з двадцятилітнім досвідом називається «Укрзахідпідшипник». Були кращі часи, були й гірші. Наприклад, падіння позаминулого, минулого і цього років знайоме нам. 1994 рік також не був веселий. Періоди повторюються в розвитку країни і бізнесу. Я вважаю, що у синусоїді, по якій розвивається наше суспільство, є і пікові точки позитиву, але так само існують точки нижче ватерлінії.

– Зважаючи на такий Ваш досвід, як прогнозуєте – ми пройшли вже пік кризи чи найбільші негаразди ще попереду?

– Хочеться сподіватися, що ми від дна вже відштовхнулися. Тепер все залежить від того, як буде розвиватися суспільство, як буде працювати влада, які проводитимуться закони, наскільки декларовані при президентській кампанії цінності будуть реалізовані.

– Як Ви знайшли теперішню свою партію? Чи це вона Вас знайшла?

– Вона пов’язана з минулим, у нас є ряд спільних друзів і колег, до того ж Сергій Тігіпко теж був у комсомолі. Причини сьогоднішньої моєї участі у політичному житті країни у цій ролі пов’язані з тим, що менше року тому я мав зустріч з Тігіпком. При розмові він задав перше питання: «У тебе діти є?». Кажу: «Так, троє». «І в мене теж троє. А ти хочеш, щоб твої діти жили в Україні чи виїжджали десь за її межі?» Питання банальне, і власне з того почалася мова, що Тігіпко планував. Ви бачили динаміку росту його рейтингу. Йому було не байдуже, що робиться у країні, мені – також не байдуже. При зустрічі одразу він подав пропозицію і часу було небагато на роздуми. Але я до цього був психологічно готовий, тим паче Тігіпка дуже поважаю як людину, бізнесмена, професіонала. Ця пропозиція була мені до душі.

– І Ви повернулися після зустрічі на Волинь із завданням створити на голому місці нову політичну силу. З чого починали?

– Ми ще не будували партійний осередок, хоч зрозуміло, готувалися до створення партійної організації. Тоді йшлося про розбудову структури з підготовки і проведення виборів Президента. Це була достатньо динамічна кампанія – ми починали з кінця серпня, часу було обмаль. На фоні структурованих політичних сил це було достатньо складно. Я все життя прожив у Луцьку і знаю багатьох порядних людей. Відверто скажу: якби Тігіпко не був цією людиною або замість нього ми говорили б про підтримку іншого кандидата, було би складніше. Але те, що команда і штаби були сформовані швидко, багато приходило з бажанням бути активістами, шановані в області люди стали довіреними особами, – це результат не стільки моєї роботи, як свідчення про вагу кандидата в Президенти Сергія Леонідовича Тігіпка. Ми просто знайшли людей, які поділяли його погляди.

Чесно кажучи, я навиків проведення виборчих кампаній не мав безпосередньо, хоча колись працював у штабі партії «Відродження» на виборах до Верховної Ради. Все починалося з нуля, потім крок за кроком створили ініціативну групу в обласному центрі, далі – у містах, районах. Дійшли до того, що в нас з’явилися люди, які допомагали у виборчій кампанії навіть на рівні великих сіл і містечок. На фоні понурої економічної політичної ситуації у країні це, в принципі, свого роду віддушина, позитивні емоції від того, що все-таки є ще люди в цій країні, яким не байдуже, що буде завтра. Вони готові працювати, готові об’єднуватися, толерантно вести політичні дискусії, не вішаючи ярликів.

– Не одна партія зіштовхнулася на цих виборах з негативними моментами, пов’язаними з оплатою роботи активістів. Були прецеденти вимагання грошей в осередках Тігіпка?

– Напевне, політичне життя в Україні ще не дійшло до того, щоб можна було говорити про якесь цивілізоване ставлення до політиків і політичних баталій. Це все пережила Європа, у них вибори робляться простіше і вони не перетворюються у процес заробляння коштів. У нас так вже, на жаль, склалося історично. Хочеться надіятися, що ця кампанія у такому вигляді – одна з останніх. Держава мала би закладати кошти на вибори у бюджет і люди тоді приходитимуть як волонтери або відкрито складатимуть пожертви. Тоді не виникатиме питання. Воно, по-перше, йде від бідності, а по-друге, від розбещення людей самими політиками. У нас не було таких, що вимагали грошей, але приходили певні особи, які пропонували свої послуги за фінансову винагороду. Ми таких відправляли і вказували на місця, де можна попрацювати.

– Офіційно «Сильна Україна» з’явилася 4 місяці тому, тобто партійна організація – чи не наймолодша на Волині. На фоні теперішнього сум’яття у провідних політичних партій, можливо, у ній вже теж з’явилися розчаровані, «перебіжчики», незадоволені?

– Ми структурували нашу політичну партію, створено обласна, міські і районні організації по всій Волині. Зараз йде процес створення первинних осередків. На сьогодні колективного прийому в члени партії нема. Це є індивідуальний процес. Існує певна схема, як мені здається, вона відрізняє вигідно нас від інших партій: людина приходить, пише заяву, в ході співбесіди ми відразу можемо визначити, ким вона бачиться в партії – чи це експерт, чи це агітатор, чи просто впливова особа, яка готова дати якісь поради. Тобто на етапі вступу в партію людина усвідомлює, в якому статусі вона може себе реалізувати, а ми розуміємо, чим вона здатна допомогти партії в подальшому. Це перше.

Другий момент – це створення експертних груп. На рівні області-міста ми зараз ведемо роботу, на рівні національного бюро це вже зроблено по тих напрямках, де партія бачить можливість себе реалізувати або суттєво вплинути, висвітлювати свою позицію стосовно життя нашої країни. Йдеться про створені по вертикалі експертні групи щодо малого і середнього бізнесу, екології, молодіжної політики, охорони здоров’я, національної безпеки і оборони. І у нас є вже кілька кандидатур від Волині, які будуть включені в роботу цих груп при партійному національному бюро.

– Хто за статусом є переважними членами партії?

– Я вам скажу, це не є профспілка підприємців. Більшість – молодь, але є й люди старшого віку. Не можна сказати, що це однорідна маса. Наші члени мають різні спеціальності і посади. Всього у нас більш ніж 650 членів на Волині, створено понад 100 первинних організацій по всіх районах, найбільше – у Луцьку, Ковелі, Ковельському районі, Володимирі-Волинському.

– І всюди їх очолюють бізнесмени...

– Ні, є такі, якими керують вчителі, лікарі.

– А членство платне?

– Питання членських внесків розглядатиметься на національному бюро 15 травня. Цього року членських внесків не буде. Думаю, ми прийдемо до того, що ті люди, які свідомо вступають у партію, будуть платити якусь певну визначену суму.

– Після виборів Ви говорили, що штаб очікував більш оптимістичних результатів. Але ж Тігіпко опинився в лідерах рейтингів і це при тому, що засвітив себе серед політичних фігур-претендентів на головне крісло в державі вперше. Якими ж тоді були передбачені й у чім виявилися прорахунки?

– Ми готувалися їхати вітати Президента. Ми працювали на те, щоб це відбулося. Я б не сказав, що були прорахунки. Після 2005 року Тігіпко не був публічною людиною так, щоб постійно перебувати на слуху медійників. Сьогодні всі говорять: треба було починати раніше політичну кампанію. Може, тоді пізнаваність лідера стала б вищою, але це все з площини здогадок. А можливо, краще було б почати ще пізніше і провести ще більш динамічно кампанію. Це спірні речі. Суттєву роль, на мою думку, зіграли і негативні стереотипи, нав’язані виборцям протягом попередніх кампаній.

– Що ж Ви не користувалися чужими політтехнологіями, не запрошували експертів, «піарників»?

– У нас на рівні області цього не було, ці функції покладалися на команду, яка працювала тут. Багато порядних людей із величезним досвідом працювали в кампанії, деякі речі ми адаптували саме під нашу територію, наприклад, питання працевлаштування, медицини, освіти, аграрного сектору. Все-таки погляди на Сході та Заході дещо різняться і місцеві наболілі питання у кожному регіоні свої. Тому шаблонно підходити до агітаційної кампанії не можна.

– Наскільки міцно стоїть партія фінансово? На кого опирається?

– Партія є фінансово незалежною. Зараз вона не потребує великого фінансування, бо йде період поточної роботи. Тому складнощів нема. Існує безповоротна фінансова допомога прихильників партії. Кошти невеликі, їх нам вистачає, тому що ми не проводимо витратних акцій, як от шоу або величезних заходів.

– Одна з таких акцій – це вивішування банера з вітанням до Дня перемоги на дев’ятиповерхівці у центрі міста. Якщо його кілька разів нищили невідомі хулігани, значить, він не сприймається у такому вигляді. Чому ж тоді не було змінено тему малюнка? Тому й то говорять, що справа «пахне піаром».

– Перший раз ми думали, що банер був пошкоджений через недоліки виготовлення або монтажу. Але після підпалу другого – є всі підстави вважати, що це були сплановані акції. Члени партії звернулися з цього приводу до міськвідділу міліції, ми сподіваємось, що найближчим часом буде виявлено, хто це вчинив. Питання символіки достатньо принципове. На банері зображено орден Великої Вітчизняної війни, це всім зрозуміло, можливо, хіба молодь не знає. Так, на ньому розміщені серп і молот, але ж саме під такими символами здобувалась Велика Перемога, а країна піднімалась з руїн. Радикальні дії не чисельної, на мою думку, групи політиканів не повинні і не можуть визначати зміст історичної пам'яті нації.

– А Ви самі як думаєте – проблема у символіці чи у міжпартійній конкуренції?

– Мені здається, проблема у політичній культурі. Це не є методи для того, щоб вимагати від політичної сили чи громадської організації висловлювати або не висловлювати свої погляди. Поняття демократії підмінюється поняттям плутократії, от і все. Я розцінюю ці дії як злочин. Щодо цього факту у Києві знають, а з місцевими лідерами інших політичних сил я не спілкувався, бо ніхто йому не надавав якогось значення. Ми зробили просто вітальний банер, а вийшла піар-акція. Один чиновник сказав: «Ви хочете піаритися на спаленому банері». Це був стандартний хід, звичайна акція до визначної дати. На мій погляд, люди зобов’язані напередодні 65-ї річниці вшанувати тих, хто дожив до сьогоднішніх днів і дав можливість бути Україні незалежною. Тому ми не міняли символіку, ми вважаємо, вона не політична, а історична, яка відображає ті трагічні роки і перемогу у війні.

– Скажіть, будь ласка, де і що партія вивісить наступного разу?

– Ми хочемо у рамках акції «Приєднуйтесь до партії «Сильна Україна» вивісити інформаційний банер на тому ж місці на Театральному майдані.

– Виходячи з особистого знайомства з очільником «Сильної України», поясніть, чому Сергій Тігіпко зробив фактично вибір на користь Януковича, погодившись працювати навіть не першим віце-прем’єром, якщо перед ІІ туром мав пропозицію від Юлії Тимошенко пристати до її лав і навзамін отримати посаду керівника уряду? Адже це на загал виглядає, як ознака автоматичного поглинання його політичної сили Партією регіонів або принаймні двобічного союзу, в якому ПР виступає «старшим братом».

– Мені здається, ви демонізуєте ситуацію. Дії Тігіпка логічні й абсолютно прозорі. Після І туру він заявив, що не буде агітувати за жодних обставин своїх виборців підтримати когось з кандидатів, які ввійшли у ІІ тур. Цю обіцянку він виконав. Чому? Мені здається, що його підтримав протестний електорат.

Якби він пішов в опозицію, що б сказали? Що він технічний кандидат Юлії Тимошенко? Тігіпко – віце-прем’єр з економічного блоку питань. Розділ його виборчої програми, який стосувався економічних питань був чи не найкращим з-поміж програм інших кандидатів на посаду Президента України. Було б абсолютно неправильним і нелогічним стати осторонь того процесу, адже всі політики напередодні виборів говорили: так, нам треба об’єднатися після виборів і працювати на розбудову держави. Хіба було би краще, щоб він сидів на лаві запасних?

Сергій Леонідович – вольовий чоловік, він добре працює сам і може змусити працювати інших. Якщо він взявся за економічний блок, то питання поліпшення бізнес-клімату в Україні, спрощення податкової системи, роботи з міжнародними фінансовими організаціями будуть вибудувані. Що буде далі, нема сенсу загадувати. У створених нормальних умовах він фахово робить ту роботу, яку вміє.

Стосовно поглинання партії, я вважаю, ці чутки не мають підстав для існування. Кожна партія розбудовує свої структури. Щодо роботи в команді зі «старшим братом», то чому нас не дивує, коли об’єдналися у Німеччині достатньо суперечливі політичні сили? У них мотивація була одна – у складний для держави період треба об’єднуватися, брати участь в уряді всім фахівцям і будувати сильну Німеччину. У нас же зразу виходить «старший брат». Якщо починаємо контактувати з росіянами, ми їх панічно боїмося і говоримо про поглинання. Хоча, на мій погляд, повинні сказати так: ми хочемо зрозуміти, наскільки це небезпечно для нашого суверенітету, але ми «за», якщо це економічно вигідні проекти. Можливо, ми до цього усього ставимося боляче зі старих часів Радянського Союзу. Хоча світ шукає компроміси, поганий мир кращий доброї війни. А ми одразу радикально прибиваємо шаблони. Ми повинні дивитися на це під іншим кутом.

– Скажіть тоді, як оцінюються партією останні події навколо угод з РФ? Це концепція сильної держави передбачає злиття російських і стратегічних українських систем, зокрема, газотранспортної й атомної енергетики?

– А якби це були проекти співпраці з представниками Євросоюзу або Сполучених Штатів Америки, то це означало б, що ми йдемо у рабство до Європи або нас хочуть перетворити на штат США? Ми підмінюємо поняття «економічні засади ведення бізнесу» і «національний суверенітет держави». Це дві різних площини. Є Конституція й обов’язок тих, кого ми обрали у Верховну Раду, оберігати нашу незалежність. Інша площина – це бізнес, пов’язаний з тим, щоб держава могла заробляти. Ми шукаємо інвестицій. До нас приходять росіяни, пропонують інвестиційні проекти. Виходить так: ми не довіряємо своїм політикам, ми боїмося, що вони під прикриттям бізнесу будуть розпродувати нашу державу.

Мені здається, наша влада повинна мати більший рейтинг довіри у людей. Тігіпко заявив: угоди повинні бути прозорі, їх треба було обговорювати широким загалом, люди повинні знати, які підписуються угоди, яке їхнє практичне значення для держави. Сьогодні страх викликає не залучення інвестицій, а наслідки від підписання угод. Тому, як я думаю, правильно було би з боку влади дати прозору інформацію для громадян. У нас є місце для дебатів у Верховній Раді (тільки дебати повинні бути цивілізовані), треба обговорювати ці питання, щоб народ не переживав, до чого це призведе.

– То чого ж Тігіпко не пояснить цього людям?

–У нас є Прем’єр-міністр. Тігіпко веде свій блок питань. Він свою позицію висловлював. Нові пропозиції Путіна, думаю, будуть приводом для того, щоб влада це врахувала і не створювала політичний ажіотаж стосовно економічних питань. Рух коштів повинен іти своїм чином, а розбудова держави – своїм, але враховуючи, що бізнес має працювати на державу, тим паче у таких масштабах.

– На Ваше особисте міркування, як довго триватиме співпраця Тігіпка з командою Януковича? Адже він зі своїм економічним мисленням, скажімо так, не зовсім там вписується.

– Знаєте, якби Тігіпко працював на іншій посаді, це викликало би подив, чому він туди пішов. Тігіпко робить для країни те, що може. Він не робить її для себе. Він міг би сидіти осторонь і спостерігати та критикувати. Напевне, така вже вдача у людини – якщо він заявляв, що готовий брати участь у розбудові держави, то він її послідовно виконує. Наскільки ця перспектива довга? Мені здається, він та людина, яка зможе вчасно прийняти рішення. Але існує ще одна річ: перед тим, як іти в уряд, Тігіпко збирав своїх колег, членів національного бюро, і радився з ними. Він обіцяв, що рішення стосовно участі в роботі уряду не буде персональним, а погоджуватиметься з партією. І ми підтримали його, бо вважаємо, що краще працювати в уряді, щось добре зробити для держави, ніж збоку критикувати прорахунки влади. Можливо, це в певній мірі парадоксально, але рівень довіри до Тігіпка росте серед громадян.

– Якщо перевести на місцеву площину столичну розкладку сил, комусь із членів «Сильної України» пропонували роботу «при владі» на Волині?

– Питання таке не стоїть. Ми є молодою політичною силою з конструктивними і обґрунтованими амбіціями. Вже сьогодні є низка депутатів-членів «Сильної України» на рівні області і районів.

– Та їх же вибирали, коли «Сильної України» не існувало. Я ж маю на увазі виконавчу гілку – чи на ній знайшлося місце комусь з Ваших однопартійців?

– Ні, на рівні області ми ще не представлені. На даному етапі йде відповідальна робота з розбудови партії, ми готуємося до виборчої кампанії 2011 року. Із Борисом Петровичем Клімчуком я добре знайомий, ми зустрічаємося, обмінюємось думками.

– А як щодо перспективи на виборах міського голови Луцька? Вам же за результатами інтернет-опитування дали друге місце. Якщо самі не підете, то кого будете підтримувати?

– У нас існує здоровий кістяк міської партійної організації, ці питання ми будемо обов’язково вирішувати, щоб визначитися з кандидатурами на момент оголошення виборів. Без сумніву, осторонь ми стояти не будемо. Хто буде кандидатом – час покаже, але те, що ми будемо активно працювати в цій кампанії – це без сумніву. У нас є кандидати, які достойні посади мера. Їх імен наразі я озвучувати не буду.

– Але ж часу залишилося мало, он деякі жадаючі мерської булави почали за себе агітувати ще рік тому. Чи партія знову застосує тактику бліцкригу?

– Ні, я не скажу, що ми почнемо кампанію за місяць. Ця робота йде. Деякі кандидати й не зупинялися у своїй кампанії, дехто приходять спілкуватися щодо підтримки, вважаючи себе готовими до посади міського голови. Хоча, на мій погляд, можливо, люди не усвідомлюють відповідальності перед жителями міста і того, який вантаж лягає на плечі мера. Це не є політична фігура, як це сьогодні трактується. Мер – це господарник. На жаль, за останні роки у нас зроблено менше, ніж очікували лучани. Немає того відчуття радості від нашого міста, яке було, коли ми вигравали перші місця з упорядкування та чистоти в Україні. Напевне, люди пам’ятають ті часи. Були недоліки при Кривицькому, але багато хто згадує Антона Федоровича як доброго господарника, а не політика. Певна ностальгія за господарниками є, і люди чекають приходу господарника, а не політика.

– Скажіть відкрито, Ви самі готові взяти на себе цю ношу?

– Я не вважаю себе зараз абсолютно до цього готовим. Але якщо буде така необхідність, наша партія запропонує лучанам достойну кандидатуру.

Розмовляла Ірина СЕМЕНЮК