Борис Клімчук: Перед вами, до речі, один із найбагатших чиновників України, якщо по декларації судити

Учора, 29 березня, перший робочий день голови Волинської ОДА Бориса Клімчука завершився доволі пізно – о 22.30. Зрештою, вже сьогодні – авральна поїздка до міністра фінансів до Києва на 11.15 по питаннях місцевого бюджету. Однак після закінчення робочого дня новий губернатор Волині погодився на неформальний брифінг для журналістів.

– Борисе Петровичу, як минув у вас перший день на роботі?

– Як? У мене таке враження, що я ніколи не був послом. Діти, забудьте школу як кошмарний сон, – кажуть на першому курсі університету. Отак і в мене – забудьте те добре, що було. Раніше у цю пору я міг бути десь на прийомі, з концерту вертатися або десь дома книжку читати. Я мав таку розкіш у цю пору. А тут бачите… Практика в Клімчука була дуже проста: перші вікна загораються, останні гаснуть. Тоді я можу вимагати з районів, з усіх начальників – роби, як я.

Гарна зустріч була з головою обласної ради Анатолієм Петровичем Грицюком. Поговорили так по-чоловічому, як старші хлопці, які трошки життя це знають. Сьогодні я втомлений, але певне задоволення маю. Перший робочий день був важкий.

– Що ви очікуєте від нової владної команди в області?

– Що я очікую? Насамперед – роботи і тільки роботи. Знаєте, мій учитель, нині покійний, Михайло Абрамович Фурман, колишній директор Ковельського м’ясокомбінату, мені сказав: «Языком молотить – это не мешки таскать». Тому я хочу від своєї команди, щоб вони язиками не молотили, а мішки таскали. Направду, я сьогодні зібрав голів районних державних адміністрацій. Перед тим, як вони їхали сюди, їм пішли телеграми, що вони особисто відповідають, щоб дядьки наші волинські і жінки мали можливість посіяти цукровий буряк.

Адже хвиля ціни божевільна, і якщо ми зможемо цю хвилю осідлати, наші люди отримають десятки і десятки мільйонів гривень, зароблять своєю працею від цукру, продажу цукрового буряка. Заводи – готові. Ми в середу в Анатолія Петровича (Грицюка – ВІП) збираємо власників цукрових заводів. У нас немає проблем із Іваничами і Гнідавою – тут усе нормально. Але є клопіт по Горохівському заводу і Володимир-Волинському. Але тут розмова дуже проста – або ви, хлопці, власники, працюєте, а ми вам допомагаємо, або, вибачте, ми виступимо в ролі таких «поганих рейдерів», «поганих батьків області», які будуть вас звідси виужувати. Адже ви купили не просто завод, ви купили працю попередніх людей і завод, який дає роботу тисячам людей. Так не буде – щоб ви тут просто були, а ми просто дивилися. Вам створені умови, будь ласка, працюйте. Або йдіть, продавайте іншим власникам. Ми поможемо знайти інших власників. Я не куплю завод – у мене немає грошей, але є люди, які куплять.

– Борисе Петровичу, тобто ви очікуєте від команди праці на людей? Але чи можна очікувати зміни у складі команди?

– То високо сказано – праця на людей. Треба просто працювати. Направду, для мене це дуже важливо. Ви знаєте, я їду, і мені дуже приємно, що в селі Струмівка з’явився новий паркан. Я не знаю тієї родини, але бачу новий паркан. Потім я їду, дивлюся – а там уже газон з’явився, хтось воза декоративного виставив, лавочку. У мене душа радіє від тих людей.

У мене був один випадок, коли я їхав із Кучмою з Ковеля сюди, до Луцька. Під’їжджаємо до села Трилісці, це був вересень-місяць, зелений луг – коні пасуться, десятка зо два. За Трилісці заїхали – знову коні пасуться. Кучма питає: «Борис, там у тебя что, колхоз хороший?» Мені смішно стало, адже там жаба колгоспу цицьки давала років п’ять назад. «А лошади чьи?» – питає. Та то дядьківські коні. Тоді, в 99-му році, я вів чітку статистику, я розумів, що в районі, що в кожному селі відбувається. Скільки тракторів і тракторців, скільки коней, скільки плугів і возів. Не для того, щоб податками обкладати, а щоб знати, як ще людям допомогти. Кучма послухав. «Ну, тут 105 тысяч лошадей. Борис, я понимаю, что 105 тысяч лошадей» – каже він. А я кажу: «Ну, з точки зору політики люди, які мають коня, ніколи не будуть голосувати за комуністів». Кучма поцікавився: «Почему?» «Та тому, що бояться, що комуністи заберуть у них коняку. Вони за вас будуть голосувати!» – сказав я. Натомість Кучма сказав, що кінь – це не трактор. Я це розумію. Але ми даємо те, що можемо. Даємо вудочку, якою можна ловити рибу. Це кінь, це тракторець, і задача – стимулювати тих людей, робити з них героїв.

До речі, ми відновимо цю статистику. Я маю розуміти, що відбувається. Ми хочемо запровадити мікрокредитування, вернутися до нього. Ці схеми вже були – ми виділяли гроші, кредит гасили за рахунок бюджету, а дядько купував корову під мої гарантії. І дядько чесно розраховувався з банком, а відсотки ми платили з обласного, з місцевого бюджетів. Така практика була в Ковельському районі, інших районах. І ми її відродимо. Бо говорити про підприємництво високі слова… Як кажуть, «не надо меня благодарить, помоги мне материально». Це стосується наших селян, а це півмільйона людей.

Від праці ще руки ні в кого не вихиталися. Ми з моїм батьком, царство йому небесне, за три дні заготовляли дров для цілого кутка. І ми не кричали про газифікацію. Ми мали дрова, батько не лінувався встати і підкинути їх у пічку. Я розумію, що, може, говорю про речі вчорашнього дня, але це зовсім не так. Правда, пічки змінилися, спосіб подачі дров змінився, але принцип залишився той самий. Має бути раціо, мають бути розумні речі, які виходять із того, що ми сьогодні можемо.

Тому нічого революційного не буде. Але буде робота, будуть поставлені завдання, які люди будуть виконувати. І, по-хорошому, треба просто відновити у чиновників на всіх рівнях повагу до себе, до своєї праці, і трошки холоду підсипати. Розбовтався народ у плані дисципліни, навіть – самодисципліни. Розбовталися чиновники… Я коли кажу «чиновники» – це і міліція, й інші. Тепер будемо потрохи закручувати гайки, але не одним днем, не одноразовою кампанією. Це – системна робота, день за днем, день за днем. Правила гри я закінчую виписувати для людей. «Душещипательные» розмови ще будуть якийсь час, до Пасхальних свят, проводитися, а потім – усе, дорослі люди відповідають за себе.

Що стосується кадрових змін – звичайно, вони будуть. Їх не буде дуже багато, але вони будуть. Дізнаєтеся, я нічого не буду в таємниці тримати, все буде відкрито, але лише після того, як буде прийняте рішення. Тому що, якщо говорити про людину, це ж не тільки від мене залежить. Це є процедура призначення, це є перевірка Служби безпеки та інших органів людей, які заступають чи претендують на посади. Хтось буде відхилений, безумовно. Тим більше, що зараз умови перевірки дуже жорсткі. Тому я попереджаю нових: пишіть декларації правильно, вписуйте майно правильно.

Перед вами, до речі, один із найбагатших чиновників України, якщо по декларації судити. От Х-5 стоїть (авто Бориса Клімчука марки BMW – ВІП) – це мій, записаний у декларації. Ну, я послом працював сім років, нам гарно платили. Земля в мене, будинок, дача, машина дружини – все в декларації, банківський вклад під копійку. Ці от, хто декларації пише в Києві, – мені смішно від того, вони такі бідаки. Так і хочеться їм допомогти.

При тому всьому я залишаюся вчителем. Я до безкінечності вірю людям. І для мене приймати якесь кадрове рішення – це важко, я пропускаю через серце. Але, тим не менше, я їх приймаю. Людям достойним, але які будуть понижені або випадають із обойми, я все одно буду давати якусь роботу. Дехто із них уже шукає і знайшов собі роботу.

– На вашу думку, обласний бюджет буде прийнятий без ексцесів?

– Я свою позицію доповів Анатолію Петровичу, і він, по-моєму, її схвалив. Моє завдання, грубо кажучи, – добувати гроші, наповнювати бюджет. А розписувати його, витрачати – це завдання обласної ради. Мені, вибачте, однаково, де будуть будувати школу – чи в селі Ростань, чи в селі Шкурат. Я не буду цього вирішувати, і цих прохань від голів районних адміністрацій іти й лобіювати в обласній раді – я не буду. Це – принципово не важливо. Побудуємо в Ростані цього року, через сім років побудуємо в Шкураті. Це не є принципове для Клімчука питання. Я Анатолію Петровичу сказав: «Обласна рада, комісії, мої заступники, голови районних адміністрацій – як лобісти. Будь ласка, вислуховуйте, сперечайтеся там. Яке ви рішення приймете, те я благословлю. Бо інколи те, що відбувалося в обласній раді, нагадувало суперечку калік на паперті біля церкви. Маємо бідний п’ятак і за нього боремося, смішимо увесь світ. Тому я прошу їх це планувати, вирішувати, а я, покірний слуга, виконавча влада – до послуг. Служимо державі, Президенту, громаді. В частині компетенції, яка стосується обласної ради, прислухаємося до обласної ради».

Губернатора «підловили» і записали Мирослав ВАТАЩУК і Назар ВАЛЬЧУК